Первісна назва містечка була «Підгороднє», потім Монастирище, а поляки перезвали його на Монастержиска, населення в 99% було українське. В давніх часах стояв на горі городок (оплета) для оборони городка і містечка від різної орди кочової й боєвої.
Легенда з половецьких часів каже: На Городнім (на замку) панував войовничий боярин Собко, що привіз із одного походу на половців велику воєнну добич і великої краси полонянку, половецьку князівну Атю, яку він дуже полюбив, хотів одружитись, але вона відмовлялась, тужила дуже за своїми і одної ночі втекла на Лису Гору і стала Відьмою. Боярин з розпуки і жалю постригся в ченці, городок перебудував на монастир, городок і містечко перезвалось на Монастирище, а монастир перетривав до другого татарського нападу. Тоді його спалено і зруйновано і вже не відбудували його, а містечко стало реміснично – торговельним. Дуже добре воно розвивалося, бо лежало на перехресті т. зв. Чорного чи татарського шляху Бережани – Підгайці через Монастириська до Городенки і Коломиї, з півночі на південь, і зі сходу на захід до Теребовлі, до Галича і дальше. Природною охороною міста було положення серед мочарів і лісів.
Місцеве населення було українське, як напр., вказують прізвища: Било, Боцюрко, Вітошинсбкий, Головачук, Івасечко, Кукіль, Легінович, Рибак, Жилавий і ін.. А саме місто, що лежить на границі Опілля – Поділля, як і його околиці мають назви лиш українські – Березівка, Нагірянка. Природної краси надавала місту теж річка Коропець і ставища.
Колись чисто українське населення силою різних воєн почало мішатись. Спочатку з татарами, а потім з поляками, жидами, німцями. Але український міщани це твердий, чесний, традиційний і гордий тип. Більшістю були це мішаної професії хлібороби і одночасно ремісники. Своєї нації і обряду твердо дотримувались. Традиційно святкували Різдвяні, Великодні і Зелені свята з усіма традиціями, звичаями та обрядами за що їх чужинці шанували.
В місті була палата польського графа Молодецького, власника лісів та ланів та великого ставу. Прадід Молодецького був уніатом – русином і збудував уніатам велику і гарну церкву. Наймолодший граф усе прогуляв і десь пропав так, як і все минуле пропало.
Стара первісна дерев’яна церква була на передмістю, на горбі, з – під якого випливали три джерела – кринички. Довкола церковці росли старі столітні ясени і липи, дуби, які заступали церкву, так що в 1903 році, коли містечко згоріло, тоді церква вціліла. Парохом тоді був о. Семенович, батько відомої письменниці О. Кисілевської. Там вона народилась, виростала і за тих часів настали початки громадської свідомості, просвіти й українського національного життя, бо до того часу єдиною суспільною освітою була церква і дяківська школа.
Церква Воздвиження Чесного Хреста, збудована в 1892р. Перед 1914роком у Монастириськах була чисельна «Січ», читальня «Просвіти», каса Райфайзена, хор. Між 1920 і 1939 роком був Народний Дім, Склад Повітового Союзу Кооператив, Т-во «Луг», хор та аматорський гурток.
Монастириська – місто над річкою Коропець, Бучацького повіту, на відстані 15км на захід від Бучача, 140км від Львова. В Монастириську є став. Монастирська межують на схід із Григоровом і Бертниками, на південь із Чеховом, на захід із Старою Гутою, на північ із Новою Гутою, Швейковом і Ковалівкою. Населення: римо-католиків 1741, греко-католиків 408, жидівського віровизнання 1310. Коли збудовано римо-католицький костел не відомо, але вже був перед 1702 роком, про що свідчать акти парохіальні. Костел мурований, посвячений 1751р, під назвою Пресвятої Діви Марії.
Монастириська знаходиться в давній галицькій Землі і є гніздом роду Монастириських, гербу Пілява, а від так Сенєнських, із яких Ян, дідич Монастириськ, дістав від Жигмонта Августа привілей, у 1552р на ведення






