Витаме, нашы вірни камараты! Надобриден, ци сте здрави? Витаме шытких з Днем Державносты Украіни! Од сивой Русы до гнешньосты Украіна прешла вельку трудну пут і стала правдивом европейском державом! Жычыме, жебы тоти цінносты, котры заклав до будовы державы Володимир стали штыфтом для нашой будучносты!
При такім сьваті оповіме вам о нашій виставкові роботі. Маме в тим місяцю виставу
” Калап, фацеликы, хустя тибетови- ладни убранкы для нашой головы”. Гнес оповіме вам што нашы дідове уберали на голову, як сьвятечно прыкрашали єй в урочысты моменты свого жытя. Презирайте, чытайте, не ліньте ся!Не смотте, же довго чытати, а мисьлійте о хосенносты того чытаня.
Головні убори
Убір голови – своєрідне композиційне завершення будь-якого комплексу одежі.
Крім основної функції захисту голови, ці елементи одежі споконвіків мають велике символічне значення. Як те, чим покривають, обгортають, вони наділені функцією захисту.
Якщо чоловічі фетрові капелюхи та шапки з овечого хутра та сукняним верхом за своєю формою мають багато спільного з головними уборами інших підгірських районів, то накриття голови лемкинь оригінальне і різноманітне, адже у жіночому костюмі убір голови був основним виразником соціально-вікових відмінностей, естетичних уподобань, звичаєвих і обрядових уявлень, відігравав важливу оберегову і містичну роль. Тому дівоча і жіноча зачіски були строго регламентовані.
Дівчата мали можливість у теплу пору не пов’язувати хустки. Тому зростала роль зачіски та оздоблення волосся, яке розчісували у протилежні боки (на продів), а потім сплітали в одну або дві коси, приплітали кольорові стрічки (смужки, шнурки, пантлічки) і опускали вздовж спини. Влітку волосся прикрашали живими квітами та вінками. В окремих районах Лемківщини вінки з квітів замінено оздобами та партами (уг. párta – дівоча прикраса на голові), які являли собою вінок або обруч з різнокольоровими стрічками, оздоблений намистинами. Згодом парта збереглася як складова частина весільного строю нареченої. Оскільки коса і вінок символізували дівочу красу та чистоту, то у весільному обряді вінок завжди відігравав значну роль.
Образ розплетеної коси і вінка займає у весільних обрядах особливе місце:
«Нікому ся не чудую, лем то сама собі,
Жем си дала намовити, мій миленький тобі.
Жем ся дала намовити із розума звести,
Же я дала свою косу навіки розплести»;
Розплетені коси нареченої покривав барвінковий чи миртовий вінок із стрічками, що звисали нижче пояса, і був прикрашений квітами, золотими та срібними блискітками, інколи колоссям і голівками часнику. У дружки на голові була широка пов’язка з нашитими стрічками і дрібними квітками, різними пацьорками та бісером, яка мала назву парта.
Давній звичай велів одруженій жінці покривати голову. «Засвітити волоссям» означало накликати біду, неврожай, хворобу. Цього правила свято дотримувалися про всій Лемківщині.
Зачіски замужніх жінок на Лемківщині, як і по всій Україні, переважно зводилися до закручування волосся у джгут і намотування на невелике кільце з ліщинової чи ялівцевої палки або дроту – так звану хімлю, химку, хомевку, гимлу – «дерев’яний обруч, на який закручували волосся», на яку накладали очіпок.
На Лемківщині очіпки називали чепцями. Їх виготовляли з тонкого полотна чи сітчастої тканини.
Чепці лемкині оздоблювали вишивкою з рослинними мотивами, блискітками, стеклярусом, бісером, тонким мідним дротом. Із поняттям та словом чепець пов’язаний один із кульмінаційних моментів весілля – зачепини, почіпчини, очіпити, що символізував перетворення дівчини в молодицю (з нареченої знімали вінок і покривали голову).
Найуніверсальнішим платовим головним убором є відмінні за формою, способом носіння, виготовлені з розмаїтих тканин, прості або – вишиті, мережані хустки.
Історія слова фацелик (італ. fazzeletto) в писемній українській мові сягає XVI ст. Перші перекладні словники Лаврентія Зизанія і Памва Беринди подають його поряд із словом хустка. Однак з плином часу змінилися реалії, забулося слово і тільки лемківські жінки зберегли його на позначення білої хустки, що її завʼязували ззаду на шиї, а у словосполученні великий фацелик ще й як назву оригінальної великої білої хустки з фабричного полотна, «яку завʼязували у широкі фалди над ременами з чубом над головою». Ця хустка звисала по спині нижче пояса і підтримувалася повздовжнім білим лляним платом, здебільшого із френдзлями, кінці якого заводили попід руки. Основною оздобою фацеликів була вишивка. Вишиття мало територіальні відмінності. Зокрема, в околиці Сянока та Яслиськ на рогах великих фацеликів вишивали барвисті букети квітів. А в районі Тісни, Команчі, Лупкова використовували лише нитки червоного кольору. У Риманові усе тло хустки було заповнене дрібними квітками, краї ж вишивали різнокольоровими зубцями.
Взимку дівчата і жінки носили велику складену в двоє квадратну вовняну хустку фабричного виробництва, так звану « плахту» її узори ткали у великі клітинки.
Чоловіки на голові літом носили соломʼяні, переважно власної роботи, капелюхи з широкими крисами. XIX ст. чорні капелюхи («калапи») вживалися з вузькими крисами. На зиму популярною була шапка («копач»).
Хто дочытав до кінця? Ґратуляциі вам! Ви правдиви шанувачы лемківской культуры і музею! А іщык пресиламе витаня шытким Володимирам в ден іхнього небесного патрона! Най вам ся веде во здравлю і і спокоі під мирнима небесамы Украіни!
Оставайте жыви і здорови!
Трымайме ся купы!
Ваш музей.
