“Жию тобом до гнеска, мій лемківский раю!”
музейний комплекс “Лемківське село”продовжує наукові експедиції – фотосесії «Обличчя Лемківщини», що включають документування спогадів, фотосесії та відеозйомку лемків, котрі народилися у рідних Безкидах.
Недавно наші музейні мандри завели нас до чудового мальовничого села Криниця, що на Монастирищині, де проживають лемки, чиї корені з сіл Ганчова, Криниця,Сянок, Висова, Устя Руське, Бліхнарна, Ріпки.. Ми завітали до гостинної “хижі” Анастасії Вандзіляк, лемкині з Ганчови.Мудра, привітна, співуча пані Анастасія захопила нас усіх щемливими спогадами про рідну домівку, виселення, тяжку адаптацію родини після депортації .
Вандзіляк Анастасія Семенівна дівоче прізвище Косар, у 9 – річному віці депортована з Лемківщини разом із сім’єю у 1945 році. Багатодітну родину( семеро дітей) поселили в маленькій халупці без вікон і дверей . “…Ми були із заможної родини, бо по татовій стороні баба з дідом були на заробітках в Америці. Вони поїхали туди, ще коли мій батько і його брат були малими. В господарстві ми мали тринадцять гектарів поля, дві корови та коні. Вже коли було нас в мами п’ятеро, тато найняв кухарку, яка допомагала по господарству.”
Ще досі поважній лемкині сниться її рідна домівка, де маленька Наця бігає по подвір’ї в маленьких кєрпчиках, що зробив їй “няньо”. А ще ця привітна пані чудово співає.
Ой знаю тя Ваню, по твоїм писканю.
Як поженеш волки, як поженеш волки
Попри нашу стайню.
Як поженеш штири, то будеш мі милий,
Як пожеш лем два, як поженеш лем два –
Не будеш мій ниґда.
Запам’яталася жінці дуже цікава історія з дитинства : «Одного разу я гралася з дітьми в подвір’ї і наступила на цвях. Побачив це німецький військовий і на руках відніс мене в найближчий медпункт. Після огляду лікаря відвів додому, а щоб я не плакала подарував мені гармонійку і зубну пасту».
Час лікує, як каже Анастасія Семенівна, попри весь біль покинутої домівки, який пече ще до сьогодні, віднайшла життєвий спокій і має чудову дружню родину. Двадцятирічною дівчиною пішла за невістку до сім’ї Вандзіляків. Чоловік Йосип був також лемком з Ганчови.З ним «душа в душу» жінка прожила 61 рік, виховала дочку і сина, котрий вже багато років є співробітником музейного комплексу «Лемківське село».
Барз ся тішиме таким ладним спотканьом, дорога пані Анастасіє!Вельке вам Боже заплат за ваши оповіді, сьпіванки, вашу вельку любов до своіх прадідивских коренів, до милой нашому серцю Лемковини.
