Він одышов тихо, як одходят горы во млаці. Старий Лемко – чловек кореня і каменю. Він нюс во собі пам’ят , біль вигнаня і правдиву гіднисть лемківского роду. В го зморшках жыло ціле поколіня вигнанців з раю, в го погляді –залишена Лемковина, котрой юж неє на мапах, але котра навікы в серці.

Штефана Криницкого юж неє…Пішов зо сьвіта вчера, 19 стичня 2026 року. Неє мудрого повадыря, цєкавого оповідіча, перфектного артиста фестивальних прольогів, неє вірного Сына Лемківщыни!

«..Ми НЕ етнічна гілка украінского народу, ми –го корін!!», – остатні слова пана Штефана в часі поздравліня го з 90 –літтям.

Так, прежыв поважно, гідні, довго. Но –ле річ не о долготі жытя, а в го значыню. В тим, же сут люде, чиє місце по їх одході зайняти неможливо. Так было з Олександром Венгриновичом, Ігорьом Дудом, Славцьом Галик… Так тераз і з Криницким. Юж зме осиротіли доцяп!

Вірю, же він вернув там, де было му добрі, там, де Няньова студенка зо щавом, до рідной Криниці. Але юж не босыма ногами по зелених верхах, а душом над Бескыдами полетів. Там.. До них.. До своїх.. До Доми…

Най пам’ят о Штефані Криницкім, Лемка з Криниці, буде жывом, як го лемківска пісня, што не гмре, навет, кеди стих голос.

«…Лемко я си Лемко, в Криниці ся родив…»

Вічная пам’ят!